Кожного року ми пишемо спогади ліквідаторів, страшні картини, які назавжди закарбувалися у пам’яті та лишили непоправний слід на здоров’ї цих людей. Забувати їхній вклад у ліквідацію катастрофи ми не маємо права, скільки б років не минуло.
Цього року увагу звернемо на ліквідаторів, родом із одного з сіл Ватутінської громади.
У Стецівці проживає 10 ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС. Борис Григорович Гулько, Андрій Павлович Голобородько, Володимир Тихонович Завальнюк, Іван Васильович Зубрицький, Микола Іванович Кошлак, Микола Васильович Потилко, Олександр Миколайович Здоровило, Світлана Олександрівна Тертична, Олег Васильович Чернюк.
Серед них і Борис Архипович Шпак ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС I категорії.
Борис Архипович брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС у листопаді 1986 року. До трагедії був за фахом водієм на одному з Ватутінських підприємств, тому і у Чорнобильську зону відправився за цією ж спеціальністю. Разом з колегами чоловік підвозив сипучі матеріали (щебінь, пісок) до станції для засипання уражених радіацією територій.
«Виконували своє завдання сумлінно і добросовісно, день за днем. Я особисто молодий був, тридцять років — здоров’я відмінне. Працюю собі, респіратор, то одягну, то зніму, бо ж важко дихати. Недомагань не відчув, — згадує чоловік. — Чого не сказати було про людей старших за віком. Їх організм відразу реагував на радіацію, почували себе дуже погано, проявлялися розлади шлунку, запаморочення.
Свої ж наслідки я сповна відчув вже з роками, бо підступний вплив радіації не оминув і найздоровіших та найвитриваліших, просто той «привіт» ми відчули згодом. Внаслідок перебування у радіаційній зоні маю другу групу інвалідності та ряд хронічних захворювань». Розповідає Борис Архипович, що найбільше йому запам’яталися випалені радіацією землі. «Ми їздили через ліс і бачили, як зелені соснові ділянки перетворювалися просто на чорне згарище, випалену землю…»
Радіологи, які робили заміри радіації нашого одягу, транспорту, особливо його коліс, раз у раз струшували приладами, не розуміючи чи це вони дають збій, чи то на них просто не передбачено такої високої позначки забруднення, яку нам, ліквідаторам довелося вдихнути у той страшний 1986 рік — рік трагедії на Чорнобильській АЕС, яка змінила долі багатьох людей.
Кожного року ми пишемо спогади ліквідаторів, страшні картини, які назавжди закарбувалися у пам’яті та лишили непоправний слід на здоров’ї цих людей. Забувати їхній вклад у ліквідацію катастрофи ми не маємо права, скільки б років не минуло.
