З нагоди професійного свята — дня дошкілля ми поспілкувалися з представником цієї професії Світланою Миколаївною Шульц та дізналися як працюється у нинішніх реаліях, які виклики стоять перед вихователями та чому навчають дітей у цей тривожний час.
“Ранок починається не з кави,
Ранок починається з думок,
Щоб мир, добро було із нами,
Хай береже усіх нас Бог.
З такими думками рано-вранці я встаю і біжу до свого улюбленого КЗДО №8 “Зірочка”, щоб зустріти своїх вихованців. Я працюю з дітьми і тому з хорошим настроєм маю прийти в групу. А поки що, біжучи по алеї, всипаній першими осінніми золотавими листочками, можу поринути в спогади.
Заповітної мрії стати вихователем у мене не було.Після закінчення школи твердо вирішила, що буду вчителем. Здобула вищу освіту, закінчивши філологічний факультет Черкаського педінституту і працювала в маленькій сільській школі. Досі пам’ятаю імена своїх учнів. Школа, як перше кохання, залишила в моїй душі теплий і ніжний спогад. Але доля привела мене в дитячий садок. Добре пам’ятаю свій перший робочий день. Маленькі дитячі рученята, милі посмішки малюків змусили мене подивитися на цей світ іншими очима. Відтоді пройшло понад 30 років. Я сердечно дякую своїм наставникам, які допомагали, надихали, підбадьорювали, коли починала працювати в дитсадку. Раїса Михайлівна Костенко, колишня завідуюча дитсадка “Червоненька квіточка”, Наталія Миколаївна Натальченко, на той час вихователь-методист, Ірина Іванівна Ващенко, вихователь, напарниця”.
Світлана Миколаївна має 34 роки педагогічного стажу, І кваліфікаційну категорію, звання “старший вихователь”. У “Зірочці” працює з 2003 року, на посаді методиста — з 2010 року.
“Війна для кожного українця стала чорно-білим фільмом жахів. Спочатку було лячно, не встигли оговтатись від коронавірусу, а тут така біда! Але садочки не припинили свою діяльність, працювали по-різному: дистанційно, очно. Педагоги працювали й працюють з єдиною метою — дитина має бути щасливою, перебувати в безпечних умовах та отримувати якісні освітні послуги.” — вважає жінка.
“Хочу висловити щиру подяку усім працівникам закладу, які готували укриття для прийому дітей: мили, прибирали, зносили меблі, ковдри, килими, іграшки. Сірі, сумні підвальні стіни за якісь години перетворилися на яскраві казкові галявини завдяки умілим рукам наших художниць-вихователів та помічників вихователів. “Нехай кожна квіточка під час повітряної тривоги підніме нашим діткам настрій”, — говорили вони.
— Як доводиться пристосовуватися до реалій, як змінився підхід до роботи, які методи використовуєте для того, щоб діти не відчували тривоги?
— Сьогодні наші діти вже звикли і знають як реагувати на сигнали тривоги, що робити, куди йти. Не перестають дивувати нас дорослих, коли один за одним починають наспівувати: “Ой, у лузі червона калина похилилася”. Вихователі, безумовно, користуючись усім своїм арсеналом педагогічних методів і прийомів, кожен похід в укриття намагаються перетворити на цікавий похід в пошуках хатинок Гномиків, таємну дослідницьку лабораторію професора Знайки, для старших дошкільників різноманітні квести.
Так, діти втрачають звичайну повсякденність та впорядкованість життя. Психологічної допомоги зараз потребують усі діти: і з числа внутрішньо переміщених осіб, і місцеві діти. Тому допомагає порада канадського психолога Гордона Ньюфелда: “Для якісного спілкування важливі три компоненти: контакт очей, легкий дотик, посмішка”. Тобто ми ніби промовляємо дитині: “Я поруч, я тебе люблю, я тобі допоможу”.
— Що радите у цей час батькам? Як дружній тандем родина-садок може допомогти впоратися зі складнощами?
— Робота закладу дошкільної освіти в умовах воєнного часу — це виклик для всіх учасників освітнього процесу і для батьків в тому числі. Але разом — ми сила! Батьки мають говорити з дитиною зрозумілою їм мовою — через казки та історії. Зі старшими дітьми шукати правдиву інформацію, пояснюючи, що таке фейк. Адже, коли дитина запитує, шукає причини — вона мислить. Батькам важливо спостерігати за станом дитини, запитувати час від часу про її справи, самопочуття, терпляче відповідати на ті самі питання знову, долати внутрішній конфлікт діалогом, грати з дитиною, а не залишати її наодинці з телефоном або планшетом. Прикро коли батьки не прислухаються до порад педагогів, ігнорують прохання. Усі заходи сьогодні в садочках направлені на захист дитини, її здоров’я психічного і фізичного.
— Садочок, як і усі заклади, долучається до волонтерської діяльності, розкажіть і про Ваш досвід.
— У дитсадках майже стовідсотково працюють жінки, а це в першу чергу матері. І тому наші працівниці намагаються бодай якоюсь маленькою справою допомогти нашим славним захисникам, а це і плетіння маскувальних сіток, і виготовлення консервації, каш, випікання печива, хліба, збір продуктів. Неоціненна і батьківська підтримка в цьому. Ми прагнемо, щоб наші діти спокійно зростали під мирним небом України. Нехай їх дитинство буде по-справжньому казковим, дивовижним.
