Любий солдате! Знаєш, ми зовсім не знайомі, але я постійно думаю про тебе… Чи тобі тепло, чи ти поїв? Я не знаю якого ти віку… Чи ти мені як батько, чи як брат? Хто б ти не був, де б ти не був — я з тобою! Віриш? МИ ВСІ З ТОБОЮ! Напиши мені, якщо можеш, що тримаєш у руках цей лист… Ці щемливі рядки-звернення до солдатів відправляє волонтерка Анастасія Пахнюща. Зараз вона адміністратор відомої у громаді вайбер-групи “Волонтери”. Дівчина розповіла нам про свою діяльність, про допомогу бійцям та неймовірний зворотний зв’язок, який надихає допомагати і далі. Анастасія жителька нашого міста. Навчалася у школі №5, вищу освіту здобувала у Черкасах у Національному університеті імені Б.Хмельницького. Активність та постійна жага до нового, ще у студентські роки дозволяла Анастасії поєднувати навчання з роботою, а відповідальність і багатогранність — отримувати успіхи паралельно у двох напрямках. Після навчання, вже разом з чоловіком, дівчина приїхала жити у рідне місто. Як і у кожного українця, життя Анастасії поділилося на до і після. “До” — розмірене життя, реалізація та пошук себе у щоденних справах. І “після” — тривога, незгасне бажання допомагати, спроба направити усі свої навички, вміння, знання в корисне русло. У мирний час Анастасія була адміністратором не однієї вайбер-групи міста — “Послуги”, “Робота”, “Оборона містечка”. Адміністрування таких каналів — це копітка робота і постійне оновлення даних, це наповнення чатів корисною інформацією, це оперативність і багатозадачність. А поряд з тим, це ще й майданчики, де можна привернути увагу до будь-чого. Так от, у перші дні війни дівчина почала публікувати дописи про організацію тої чи іншої допомоги саме в існуючих групах. Та згодом стало зрозуміло, що для такого напрямку потрібна окрема волонтерська група. Після декількох тижнів самоорганізації з однодумцями та пошуку правильних шляхів, Анастасія приступила і до адміністрування спеціальної волонтерської групи. “Задля правильної і швидкої організації волонтерського руху, цю групу створила моя знайома Оксана Кубявка, а мені вже доручила її ведення. Із того часу по сьогоднішній день, публікуємо в ній і переліки необхідних речей, і години та місце збору, і ще багато-багато волонтерської інформації, — розповідає Анастасія. — Щодо чисельності цієї групи — це, виходячи з досвіду, близько двохсот постійних учасників. Багато людей реєструються і через певний час видаляються з чату. Тому дублюю всі прохання і в решту груп, які продовжую вести паралельно”. Анастасія офіційно зареєстрована як волонтер у Ватутінській міській раді. Каже, що за час цієї діяльності встигла познайомитися з великою кількістю небайдужих людей, з якими весь час тісно співпрацює. Це і учасники добровільного медичного об’єднання, і Валентина Мартиненко з її партнерами, і багато інших завзятих та світлих людей. Ідея писати послання солдатам виникла, коли почула коментарі скептиків щодо волонтерської діяльності. Щось про те, чи доходить та зібрана допомога до бійців і тому подібні речі. Стала приклеювати такі звернення переважно на солодощі, а після текстівок вказувала свої контакти в соцмережах. І відповіді таки почали надходити. І після перших таких повідомлень плакала. Фото натруджених рук, які тримають шоколадку з посланням і підпис “З нами все добре, дякуємо за солоденьке” — тепер скріни таких повідомлень Анастасія колекціонує і вирішила поділитися ними з нашими читачами. “Адже це доказ того, що все робимо правильно, це віра в Перемогу, це те, що надихає”. Олександра ДЗЮБА
