Людмила Мефодіївна Захарова підприємиця, яка перемістила до нашого міста свою справу — швейний цех.
Жінка приїхала у Ватутіне з Харківської області, з міста Чугуїв, яке було охоплене полум’ям війни від самого її початку. Згадує, як 24 лютого прокинулася від страшного гулу і гуркотіння — летіли ракети, страшне і моторошне видовище. Чугуїв, що за 20 кілометрів від Харкова, вважається містом воєнним, бо в ньому і поблизу знаходиться багато стратегічних об’єктів, серед яких і Чугуївський аеродром, який зазнав масованих обстрілів ще у лютому.
Людмила Мефодіївна розповідає, що у підвал не ховалася, а мала зворотну реакцію — вибігала щораз на вулицю дивитися, що летить. І попри таку відважність і любов до місця, де проживаєш, до рідної землі, господарства, городини, залишатися у Чугуєві чи на дачі, що неподалік міста, все ж було занадто небезпечно. Пробувши у рідних стінах до 10 березня, усе ж вирішила виїхати у більш безпечне місце.
Жінка має трьох дітей і 11 онуків! І так склалися життєві шляхи, що одна із онучок раніше вийшла заміж за хлопця із Ватутіного. Вона і порекомендувала поїхати на Черкащину і своїй мамі Наталії, і бабусі Людмилі Мефодіївні.
Чим цікава історія цієї родини, так це тим, що рятуючись від небезпеки, вони зуміли перевезти за собою свою сімейну справу — швейний цех, який з 2005 року успішно функціонував у Чугуєві. Ось так, бажаючи зберегти усе набуте роками у важкій праці, родина стала в ряди релокованого бізнесу.
А справа дійсно сімейна. Людмила Мефодіївна розповідає, як шиттям захоплювалися її бабуся та мама. Як вона навчалася кроїти і строчити ще змалечку, як це захоплення згодом переросло у справу, що приносить кошти, а згодом і у цілий бізнес. І знову ж, до бізнесу цього долучилася донька Наталія, яка є надійним партнером матері та підтримкою у веденні справи. Наталія, розповідаючи, як виросла, бігаючи між обладнанням, відрізами, викройками, приглядає тим часом за своєю малечею — донькою Алісою. Жінка впевнена, що і діти продовжать сімейну справу, бо дуже глибоко ці вміння сидять десь у витоків їхньої родини.
Майстерня працює вже третій тиждень. Місцева влада допомогла жінкам знайти приміщення та перемістити обладнання і робота закипіла. “Клієнти, які про нас вже встигли почути, звертаються за послугами. У деякі дні тижня ми навіть запроваджуємо спеціальну систему знижок”, — розповідає Наталія.
Серед іншого різноманіття кольорів і тканин виділяється чималий відрізок тканини камуфльованої. Жінки розповідають, що будуть пробувати шити “розгрузки” та інші необхідні для військових речі. А поки що освоюються, налагоджують процес та чекають на клієнтів.
Олександра ДЗЮБА