Коли додаєш любові — стає солодко і любо

“І жили вони довго і щасливо”. Казкова фраза, яка має втілення і у реальному житті, якщо приглядітися до пар, які разом більше, як пів віку. Марія Василівна та Петро Кононович Чернеги — яскравий приклад саме такого союзу. Напередодні Дня усіх закоханих ця чудова пара зі Скаливатки ділиться своєю історією, секретами довгого подружнього життя, мудрістю, яка множиться роками, слідом за пережитими проблемами, радостями, випробуваннями.
“Але ж і нема ніякого секрету! — відрізає впевнено хід моєї думки Петро Кононович, — живемо та й живемо собі, як усі, потихеньку.”
Та все ж історія цих людей зачаровує своєю ніжністю, правдивою простотою життя трударів, які весь свій вік, пліч-о-пліч, плекають спільну цінність — родину.
Петро Кононович багато років пропрацював на шахтах електрослюсарем — на “Юрківській-Західній”, “Багачівській”, “Козацькій”.
Марія Василівна працювала і в колгоспі, і на птахофабриці, м’ясокомбінаті, у дитячому садку, санстанції.
Трудилися і над добробутом родини — у шлюбі вже 56 років.
Жінка згадує першу їхню зустріч, яка і поклала початок усій цій історії. “Познайомилися, вперше побачилися ми з Петром у полі там де зараз стоїть хлібокомбінат, під час жнив у 1960 році. За роботою приглянулися один одному, а “встрілися назавжди” вже у 1961 році в травні на танцмайданчику. Він закінчив школу, півтора року дружили. Він сам юрківський, а ходив до мене у Скаливатку.
Після школи Петро Кононович навчався в училищі на слюсаря-монтажника. Звідти вже пішов в армію. Служив у Німеччині, в Берліні. Марія ж чекала його з армії.
Весь цей час листувалися з Марією Василівною. Сьогодні вражаючим і трепетним підтвердженням того є численні стосики давніх, як пожовкла реліквія листів — в них їхня особиста історія, любов і романтика. “Ось нещодавно знайшли на горищі, думали чи може повикидати, та сіла перечитувати… — розповідає Марія Василівна. — Скільки ж ми один одному писали! І в кожному листі звертався до мене не інакше як “Марусинка”. Загалом листувалися 4 роки. Рік училища та три роки армії.

Петро повернувся з армії, трошки походив до Скаливатки, а тоді батько йому сказав: “Нема чого ходити ночами — бери дядьків і йди сватайся”. Зараз же, як у жовтні він приїхав, після “жовтневої” завітали до родини Марії свати, а слідом — його батько з матір’ю. Сваталися за всіма традиціями — рушники, хустку подавали. Того дня вже до Юрківки він не пішов. 15 січня 1966 року “списалися” у Юрківці, а весілля вже було після посту — 23 січня. “У 60 роки минулого століття це було!” — весело підкреслює Петро Кононович. — І вже цього року, 23 січня, “нам” виповнилося 56 років”.
“Дружно жили, непогано. Ну як у любій сім’ї — сварки може і проскакували, та їх ніхто не чув. Аби тільки за дверну ручку хтось узявся — тишина і порядок. Ні діти не чули, як ми сваримося, ні мама, яка поруч з нами довго жила”. — розповідає Марія Василівна.
На питання, хто у сім’ї головний — кажуть “обоє”. Робота у нас порівну, клопоти. Ми “по самому” не робимо, все вдвох. І радимося з кожного приводу, як вчинити. Нема такого, щоб хтось сам собі задумав кудись піти, не повідомивши другого. Ми весь час і весь вік про кожен наступний крок один одного знаємо.
Хату, в якій проживають будували свого часу самі. Має родина двох дітей — сина та доньку, а ще онука.
Ще й зараз тримають господарство та городину, працюють підтримуючи один одного.
Ось Марія Василівна ділиться секретами приготування запашного домашнього хліба та лапші — ці продукти ніколи в магазині не купують. А ще неймовірно смачної печеної айви — пригощає. І в той же час розумієш важливу істину — неважливо якими терпкими часом можуть бути і айва, і життя — коли додаєш любові — стає солодко і любо.

Олександра ДЗЮБА

Натисніть тут, щоб швидко відповісти

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *